Проем (Від Юпітера). Від Юпітера візьмімо перший початок Муз: це він найчастіше на устах людей, він, що своєю великою могутністю наповнює роздоріжжя, зібрання мужів, глибоке море і пристані моря. Усі ми живемо Юпітером і всі його потребуємо. Ми його потомство; зі сприятливим знаменням його правиця нам прокладає путь і жене народ до трудів, щоб дбав про життя: коли земля придатніша для мотики чи для вола, він остерігає, і в яку пору годиться сіяти або зрошувати водою висаджені паростки. Він сам утвердив світила на великому небосхилі, кожне у власному порядку, і, передбачаючи весь рік, дав нам зорі, щоб нас навчали, о котрій годині кожна річ гідна звершення, аби все сходило за сталим законом. Тож той самий перший умилостивлюється, і той самий останній. Великий Отче, велике примноження смертних, старше потомство, а понад усе, солодкі Музи, усі разом привітайте мене, і доки я співаю зорі, якщо право і воля божа дозволять, снуйте довгу пісню.

Ведмедиці (Arcti). Усі інші небесні тіла линуть швидким рухом, несені разом із небом однаково, ніччю і днем: але вісь стоїть нерухома і ніколи не міняє свого місця; вона тримає в рівній вазі врівноважену землю, а довкола неї небо обертається великим вихором. Найдальша точка при кожному з двох завісів зветься полюсом; із цих двох один незримий, другий, до Борея, здіймається аж до горішніх меж Океану. Його оточують Ведмедиці, славні назвою Воза, що їх наші звикли звати Сімома Орними Волами. Голова однієї до полум’яного хребта другої дивиться, а кружна сфера жене їх по черзі, схилені на самі їхні плечі. Із Криту, якщо вірити годиться, прийшли вони до ясних твердинь неба, покинувши свій дім. Юпітер так захотів, якого, коли він бавився, мов дитя, серед запашних трав, поклали в любій печері Дікти, тут-таки при ідейській горі, і годували цілий рік, доки діктейські Корибанти зводили Сатурна. Із цих двох одна зветься у греків Кіносурою; друга має ім’я Геліка, що ахейцям показує на морі, яким курсом скерувати корабель; але це за Гелікою фінікійці звіряються своїй провідниці на глибині вночі. Однак перша яскравіше сяє, позначена яснішими зорями, і широко, і одразу видно її від початку ночі. Друга мала; та для мореплавців є в ній користь: бо коротким бігом обертається по внутрішньому колі і показує найпевніші знаки сидонським мореплавцям.

Дракон (Draco). Між ними, немов ріка зі стрімкою течією, грізний Дракон повзе нижче, а вгорі, звиваючи себе, утворює з тіла вигнуті кільця, що їх пси арктичної пучини торкаються, самі незмочені. Та Геліка оперезана пасмом його найдальшого хвоста; де згин його кільця, там лежить голова Ведмедиці Кіносури: вона ж торкається його стопами, від самого тім’я аж до боку. Тут знову Змій завертає на своєму зворотному бігу. Йому не одна тільки зоря сяє, оздоблюючи голову; скроні його позначені подвійним сяйвом, а з лютих очей палають два жаркі світила, і підборіддя його ясніє однією промінною зорею; голову схилену й відігнуту на круглій шиї, сказав би ти, він уп’яв поглядом у хвіст більшої Ведмедиці. Праві частини хвоста стоять навпроти кінців голови. Тут голова трохи занурюється і раптом ховається, де схід і захід змішуються в одному боці.

Той, що навколішки (Engonasin / Геркулес). Тут-таки, мов утомлена постать чоловіка в жалобі, обертається якась подоба: хто він, ніхто не зможе тобі сказати напевно, ані яким трудом він зморений; проте звуть його Енгонасін, бо несений він, спершись на коліна. Сягає він обома руками до протилежних місць, і простягається понад плечима з випростаними раменами, а над обличчям Змія, що з порожніх ніздрів дихає вогнем, ставить слід своєї правої стопи.

Вінець (Corona). Тут спочиває той Вінець незрівнянного блиску. Його, на свідчення своєї любові до Аріадни, Вакх підніс у небо, там, де хребет Колінкланого розступається. Біля його плечей лежить вінок. Поблизу голови Змієносця,

Змієносець (Ophiuchus). що його греки звуть ясним ім’ям Офіух, є голова Колінкланого; а від самого тім’я Колінкланого найлегше розпізнаєш осяйні зорі того другого. Над його подвійними плечима, здається, прикріплена мерехтлива зоря такого вигляду, такого блиску, що ясніє, мов місяць, коли повним світлом відбиває свій блиск. Неоднакова сила в його близнючих руках, хоч і їм не бракне пишноти, ані маса їхня не найменша; проте блиск їхній кволий, зі світлом, розсіяним довкола. Подвійним натиском долонь він міцно тримає Змія, а сам лишається ним скутий усім тілом; бо Змій оперізує середину мужа під грудьми. Він же, тяжко налягаючи, ставить кроки, і тисне стопами очі й груди Скорпіона. Притиснутий правою рукою, Вінець сходить; та з лівого боку мінойський вінок торкається самого вершка його щоки.

Клішні (Chelae). Під його кільцем шукатимеш Клішні величезного тіла, що проте, попри свою масу, не кидають великого блиску.

Сторож Ведмедиці (Arctophylax / Боот). За самою Гелікою простує хтось постаттю не на відміну від пастуха, Сторож Ведмедиці, у простолюді званий Боотом, бо жене перед собою Ведмедицю, ніби запряжену в дишель. Ясний він, а під його грудьми, здається, тверда стоїть зоря, мерехтлива промінням, ясного імені, Арктур.

Діва (Virgo). Тут, під стопами Боота, виходить, окремо поставлена, Діва, тримаючи ясний колос, тілом промениста. Чи батько її Астрей, що зветься водночас батьком сузір’їв і зір, чи хтось інший, нехай буде ласкава: так-бо повсюдно оповідає переказ. Астрея колись жила на землі, покинувши небо, і не гордувала зібраннями давніх людей, ані не цуралася навідувати збори жіночі; вільна від смерті, осіла, вмішана в смертний рід, радіючи іменем Справедливості; а старшині зібраній, чи то на великому форумі, чи на широко простертій площі, ретельно диктувала народам громадянські закони. Не було ще лихої суперечки, ані незгоди знаної, ані дикий заколот не роз’ятрював хиткий натовп, ані жорстокі протоки не чули натиску зухвалих кілів; але, орючи землю лемешем, тягненим волами, воліли вони жити, вдоволені скромним статком, коли богиня з повного рога давала справедливим усього доволі. Так тривала вона, доки на святій землі тривав рід золотий. Та не вельми втішалася вона срібним металом; а коли звичаї відмінились, відмінилась і воля її перше, і рідко вже долучала свою божественність до гіршого племені. Сама лише сходила вона з хрипких гір, ідучи надвечір, нікому не лестячи ніжними словами. Та щойно приходила до великих міст людських, мстила їхні негідні злочини страхітливими словами:,,Не вважаю я себе відтепер гідною, щоб мене оглядали, о виродне поріддя, тепер друге потомство першого потомства, що саме матиме онуків чимраз виродніших, знов і знов. Тоді люті війни нависнуть над родом людським, і невимовні різанини загрожуватимуть, а провину супутницею своєю гнатиме кара”. Так мовила, і народи, ще вп’яті в неї лицями, покинула, і подалася до гір і бездоріж лісів. Цей вік вона лишила життю, а потомство його покинула. Тоді ж бо залізне поріддя раптом постало, і перше зважилось викувати згубний меч, і рукою скуштувати приборканого й упокореного бичка. Тоді богиня, зненавидівши смертний рід, злетіла ввись, і в царстві Юпітера, у частині неба, осіла; здобувши осяйне місце, де погідної ночі Діва ясніє примітна, сусідка Боота. Над нею обертаються її подвійні плечі, а крило

Передвісник збору винограду (Praevindemiator / Protrygeter). праворуч, зване грецьким ім’ям Протригетер, зоря мерехтлива, такого вигляду й такого блиску, як та, що котиться під хвостом величезної Ведмедиці. Та й справді палає; але і в цієї Діви є більше палаючих зір, які з невеликим трудом знайти зможеш. Бо навіть перед її стопами, позначена великим блиском, світить зоря; потім перша сходить на плечі, друга на стегна. Третя під хвостом, при самому коліні, простирає своє світло. Решта ж сяє розсипана тут і там, без імені.

Близнята (Gemini). А Близнят, потомство, побачиш під головою Ведмедиці: під їхньою серединою вміщений Рак, а при стопах тримається великий Лев, що струшує з тіла тремтливе полум’я. Тут стежка Феба розгортає свої найвищі вогні: тоді жодні колоски не з’являються на зораних перелогах; а на самому початку сонця, що біжить крізь блакить неба, при цьому русі променистого, етезійські вітри, зібрані, спадають на води глибини й віють довгим подувом. Тоді нехай мені не буде люте весло, якого треба вбогому плотові, але корабель доволі просторий і зручний для вітра, з прямим стерном.

Візничий (Erichthonius / Auriga). Якщо прагнеш пізнати Візничого і зорі Візничого, і якась чутка про Козу дійшла до твоїх вух, і про Козенят водночас, чиї два світила люди часто бачать серед гнівного моря, де метаються трупи: знайдеш Візничого, велетенського; усім тілом несений він, схований під лівим боком Близнят. Навпроти його голови чатує дикоока Геліка. Ясна Коза тримає його ліве плече; гадають, що колись дала свої вим’я, аби годувати ще малого Громовержця; служителі Юпітера назвали її оленською козою. Але вона обдарована великим і пишним знаком. Навпроти неї Козенята кидають смертним малий вогонь, у руках Візничого; а тримаючись його слідів, рогатий Бик напружується, спершись своїм міцним тілом, що його не важкою думкою міг би ти розпізнати.

Бик (Taurus). Бо оздоблюють його зорі, що не потребують знаку, принесеного ззовні, які формують його живу голову з обох боків, розсіваючи славні світила по всьому його чолі. Ці зорі греки звикли звати Гіадами. Та права стопа Візничого і лівий ріг Бика блискають одним вогнем, і обидва несені разом. Та віл, коли Візничий іде попереду, прямує до широкого Океану, хоч сходять вони разом зі спокійних хвиль моря.

Цефей (Cepheus). А ще найдавніший дім Цефея, сина Іаса, відомий своїми нещастями, що їх Юпітер, винуватець його роду, раптом увів між славні світила. Бо сам він обертається тут-таки за хребтом Ведмедиці Кіносури, син Іаса, простягаючи рамена з розкритими долонями; а від найдальшого хвоста Ведмедиці мірна лінія відмежовує кожну стопу, як далеко стопа від стопи відстоїть.

Кассіопея (Cassiepea). А якщо відведеш трохи свої очі від пояса Цефея, повернувши їх до перших лав лютого Дракона, тут буде Кассіопея, що її при повному місяці не зможеш доглянути, тьмяна у вигляді своїх зір. Бо нечисленні її зорі, ані сполучені сузір’я не складають із розмаїтих вогнів одного визначного вогню: але як засув, поставлений навпроти стулки подвійних дверей, міцно замикає ворота, скріплені запорою, так і ці зорі, поставлені окремо, дають їй цей обрис, кожна сама по собі; а сама вона простерта з розкинутими раменами, не інакше, як хтось, хто жаліє несправедливу долю дочки.

Андромеда (Andromeda). Бо тут-таки при ній, осяйним тілом, обертається Андромеда, що тікає в жалобі від погляду матері: аби відшукати її вночі, не треба тривожного труду; така ясна її голова, такою великою зорею палають обидва плечі, і її найвищі стопи, і одіж, що струмує. І вона простягає рамена в різні боки, а як перше, так і тепер, на великому небосхилі, її окови не полегшують долоням, зморених твердим тягарем.

Кінь (Equus / Пегас). При ній той Кінь, струшуючи гривою з мерехтливим блиском, торкається черевом вершка її голови, а одна зоря, єднаючи, тримає дві постаті спільним світлом, прагнучи виткати з зір вічний вузол. Та бік і рамена румака малюють три зорі, зорі, що стоять одна від одної на рівній відстані, незрівнянного блиску, що йому ані висока голова не дорівняє, ані довга шия; та остання з палаючої щелепи зоря не поступається блиском тим чотирьом іншим, сама ясніючи, серединна серед сяйливих зір. Не є тут він чвероногим, але аж до пів черева шляхетний румак являє своє шанобливе обличчя, примітний. Кажуть, що колись, при найвищих хребтах Гелікону, дарував він нам напій Гіппокрени. Тоді ще зелень аонійської гори не була зрошена плідною водою; щойно копито шляхетного лошати вдарило в землю, одразу вибухнуло величезне джерело, звідки перші пастухи назвали його кінським. Те джерело, сочачись зі скель, зрошує твої поля, земле теспійська; та Кінь, за такий великий дар, оздоблює ясні нутра великого неба.

Овен (Aries). Далі Овен тулиться, зі своїми скрученими рогами. Він-бо, вічно гнаний по довгих колах, біжить не лінивіше за знак Ведмедиці Кіносури, проте кволий і тьмяний, мовби місяць затупляв вістря його полум’я, котиться тут-таки при поясі Андромеди. Зблизька, під нею, можеш його розпізнати за цією опорою: бо тре він середню частину неба, як перше ті Клішні, і груди, де добачається Оріон.

Трикутник (Deltoton). А тут-таки побачиш малий знак, під ясними грудьми Андромеди, що його греки звикли звати Дельтотон, бо подоба його ясніє подібним обрисом їхньої літери. Виступають для нього обидва боки, накреслені подібною довжиною; але не третя частина боку, бо вона менша за них, проте сяє вона славна, зорями густо й широко поставленими.

Риби (Pisces). Трохи нижче є Овен, і більше схилений до південного вітра; а ще навальніше за нього, Риби, з яких одна сунеться трохи попереду, і більше торкана зловісно шумливими крилами Аквілона. А з їхніх хвостів, немов мідяні ланцюги, розведені довго нарізно, повзуть крізь світила, і нарешті чіпляються разом, спільно, за одну зорю, що її Стародавні звикли звати Небесним Вузлом.

Персей (Perseus). Якщо від лівого плеча Андромеди підеш далі шукати, зможеш розпізнати Рибу, вміщену над нею; зродженого з її стіп побачиш Персея, сина потужного Юпітера, стопи, що їх Персей тримає при своїх плечах, тіло сперши міцно, коли подуви б’ють із найвищого краю Аквілона. Він простягає праву руку до оселі Кассіопеї, а стопи розставлені, оперезані відповідними крилатими сандалями, наче, пилом укритий, раптом вислизнувши з землі, несе себе мандрівцем у небо, під велике склепіння.

Плеяди (Vergiliae). А при лівому коліні, з усіх боків поставлені, побачиш малі Плеяди з їхнім кволим світлом. Цих сім у простолюді називають, давнім звичаєм, зорями, та насправді шість видно, дрібних звідусіль. Та не годиться гадати, що одна загинула; радше марно, нерозважно, натовпом, без жодної підстави, звуть їх сімома, як постановили давні поети, що вічним іменем крізь віки їх усіх шанують: Алкіона, і Меропа, Келено, і Тайгета, Електра, і Стеропа, а з ними найсвятіша Мая. Ці сяють кволо, линучи з малим світлом: проте ім’я цього знаку велике, і зветься славним, тому що і початки літа являє, і потім, відкриваючи сходи зимової пори, нагадує смертним, щоб ввіряли землі насіння.

Ліра (Lyra). Далі Ліра, легко поставлена і вигнута, видніється; що її Меркурій, кажуть, колись виготовив малими руками в колисці й помістив на високому сідалі; що, зсунувшись униз, осіла до лівого коліна Колінкланого, і застрягла між зігнутим коліном Колінкланого і головою Птаха.

Лебідь (Cycnus). Бо є там Птах, пернатий, що літає під широким покривом неба, і, линучи, розтинає повітря двома крилами. Одна частина його темна і позбавлена світла; друга палає світлами ні малими, ні ясними, але кидає помірне світло, струшуючи його з тіла. Правим крилом він силкується вдарити праву долоню Цефея; а ось уже копито міцного Коня, тут-таки при крилі його крилатого тіла, схилилося гостро донизу.

Кінь, Козеріг і Водолій (Equus). А сам той Кінь, линучи, тримається обома Рибами; його шию праворуч пестить Водолій. Пізніше міць Коня навідує заходи землі, ніж холодний Козеріг, що дихає лютим морозом зі свого міцного тіла, великий, щетинистий Козеріг на своєму колі; що його, коли Титан зодягнув незмінним світлом, він згинає і завертає свою колісницю в зимову пору. Стережися ввіряти себе морю в цьому місяці: бо денний проміжок линутиме невеликою довжиною; зимова ніч не покотиться швидким бігом; волога зоря на твої нарікання не з’явиться скоріше, провісниця ясного сонця. А Австер битиме пучину могутніми силами; тоді роздерте тіло стрясатиметься тремтливим морозом. Та все ж літа вже линуть упродовж усієї пори, і не поступаються жодному зі знаків, ані не уникають подувів, ані не страшаться сивих хвиль із погрозливим гуркотом. Та мореплавці, подібні до лисок і до пірнаючого норця, кидаючи тривожні погляди по всьому морю, марно шукають берегів, що ніде їм не піддаються, доки тонка дошка відділяє їх від чорного Орка.

Стрілець (Sagittipotens / Sagittarius). А й у місяці вище, коли корабель і море пройдені, коли Стрілець підтримує коло сонця, не гадай, що загрожують набагато легші небезпеки, і обачно витягуй корму перед чорними тінями. Бо вже зблизька, на короткий час, світло напохваті. Мореплавці зможуть наперед розпізнати цей знак, коли надходить: бо, коли ніч близька до падіння, можна буде узріти, як Скорпіон, являючи себе, сходить високо, тягнучи за собою, силою тіла, зігнутий Лук. Та Скорпіон іде небагато попереду; проте перший виходить із хвиль. Тепер угорі побачиш, що голова меншої Ведмедиці там є, і більше випростана повертається до найвищого кола. Тоді Оріон уже всім тілом ховається тут-таки при кінці ночі, а Цефей ховається глибоко аж до стегон, зіпхнутий рукою в тіні.

Стріла (Sagitta). Тут, без стрільця, лежить одна сяйлива Стріла, при якій обертається яснопірий Птах; а схилена вона трохи більше до подихів Аквілона.

Орел (Aquila). А при ній Орел несе себе з палаючим тілом, пестячи вогненосний ефір тремтливими крилами, не з надто величезним тілом, але як знак, скорботний для зажурених, що його являє мореплавцям, каламутячи моря.

Дельфін (Delphinus). Тоді, при рогах великого Козерога, вигнутий Дельфін лежить, освітлений не надмірним блиском; окрім чотирьох зір, поставлених на його чолі, що їх один проміжок відмежовує на пари: решта його, широка, повзе з кволим світлом. Ті світила, що сяють із його блискучого писка, поставлені серед холодних частин до Аквілона, і між простором і слідами веселого сонця. Та нижня частина Дельфіна, здається, розлита між путтю сонця і подувами вітра, там, де подих найвищого Австра вибухає з силою.

Оріон (Orion). Далі Оріон, напружуючись косим тілом, тримає нижні частини дикоокого Бика. Хто, дивлячись угору в небо погідної ночі, не побачить його, простертого широко, той заледве справді може сподіватися, що зможе пізнати інші знаки.

Пес (Canis / Сіріус). Бо під його стопами ясніє червонястим світлом той палаючий Пес, осяйний світлом своїх зір. Темне черево вкриває його під грудьми; ані, дихаючи полум’ям з усього скаженого тіла, не вибухає міцними подувами жарородних вогнів. Увесь жар, блискаючи, кидається смертним з його писка: греки звуть його славним ім’ям Сіріус. Коли цей Пес здійме себе, разом із сонцем, до вершин неба, не дозволяє він деревам, у покрові їхнього листя, тримати марно плоди, завислі в непевності. Бо тим, чиє коріння земля обняла і вхопила, цей Пес, примножуючи їхнє життя, пестить життєдайним полум’ям. Та тим, чиє коріння не може розколоти землю, оголює гілки від листя, а стовбури від кори. Відчуваємо його і тоді, коли прямує він до західних берегів. Інші зорі кволі, щоб означити його члени.

Заєць (Lepus). При ньому, і під стопами, про які ми мовили перше, Оріона, лежить легконогий Заєць. Тікає він, страшачись страхітливих ударів гострого писка, тремтливий: бо Пес жене його сліди ворожим бігом, гонячи його стрімголов, заледве тепер трохи сходячи, ніколи не вгамовуючи свого бігу невтомним тілом.

Корабель (Argo). А при хвості Пса, линучи, прослизає Арго, несучи перед собою корму, обернену, зі світлом: не так, як інші кораблі звикли вести свої носи попереду на глибині, розтинаючи носом Нептунові луки; але, обернена назад, несе себе крізь обшири неба. Як коли починають вони досягати безпечних пристаней, мореплавці обертають корабель із його великою вагою, і тягнуть обернену корму до жаданого берега; так давня Арго, обернена, линe понад ефіром; і від носа аж до високої щогли вона без світла, але від щогли до корми видно її з ясним блиском. Тоді стерно, сяйливе розсіяним світлом, торкається задніх слідів ясного Пса.

Морська Потвора (Pistrix / Cetus). Далі, ген далеко і безпечно поставлену Андромеду все ж, вистежуючи, дика Морська Потвора прагне шукати, жене й тропить її, поставлену до міцних подихів Аквілона, у блакиті, обмежену в частинах Австра.

Ріка (Eridanus). Овен її вкриває, і Риби лускатим тілом, коли вона тілом торкається берегів ясної ріки. Бо побачиш і Ерідан, вміщений у частині неба, той скорботний потік великої сили, що його сумні сестри Фаетона часто зрошували сльозами, його смерть оспівуючи болісним голосом. Цього Змія можеш доглянути під лівою підошвою Оріона; а побачиш довгі Пута, що тримають Риб, вміщені в частині їхніх хвостів, змішані з рікою, що завертають назад до хребта Потвори. Тут пов’язані вони однією зорею, що її хребет Потвори кидає із себе, сяючи міцним світлом. Далі, багато дрібних, із кволим світлом, видно розлитих і розсипаних поміж Потворою, і всі зорі, що їх Заєць, страшачись гострого укусу, вкриває, і стерно. Для них ані імені, ані певного обрису Стародавні, здається, не встановили. Бо ті, що їх природа вигладила ясними зорями, і змалювала, означуючи їхні постаті розмаїтим світлом, ті той сторож зір означив розважанням, і позначив небесні знаки правдивим іменем. А тих, що розлиті з малим світлом, зір подібного вигляду і рівного блиску, не зміг він нам зробити ясними знаною фігурою.

Південна Риба (Piscis Australis). Далі ту, що її звикли звати Південною Рибою, котиться нижче за Козерога, до Австра, пильнуючи Потвору, чіпляючись віддалік від тих інших Риб.

Водолій (Aquarius). А близько побачиш, усі позбавлені імені, між Потворою і Рибою, що ми звали Південною, зорі, розсипані під стопами променистого Водолія. При них Водолій виливає з правої долоні тьмяний потік, що сяє блідою білизною своїх зір. Проте з багатьох два світила сяють широко: одне побачиться під великими стопами Водолія; друге, спале з холодного плину джерела, причепилося під колючим хвостом Потвори; ці кволі зорі звуться іменем Вод. Тут інші снують, ясні малим світлом, і сходять під найпередніші сліди стіп великого Лучника, і, тьмяні, поступаються без імені.

Вівтар (Ara). Далі, при сяйливому вістрі Скорпіона, побачиш Вівтар, що його подих Австра пестить своїм подувом, що на короткий час перепливає над горішніми порогами: бо вміщений він віддалік, у частині, протилежній Арктурові. Арктурові Юпітер дав велику просторінь угорі; Вівтареві встановив мале коло в нижній частині. Проте ця ніч, навідуючи ці обшири у своєму вічному бігу, дала мореплавцям знаки, що їх усі могли б пізнати, жаліючи звідусіль страшні долі людей. Бо коли побачиш, сяйливий без темних хмар, Вівтар, вміщений під середньою країною неба, з горішньою частиною, вкритою тьмяною млою, тоді, уникаючи, тікай від Австра з могутньою силою: що його, якщо передбачаючи уникнув ти, уклавши все своє знаряддя дбайливо, безпечно линутимеш крізь хвилі. Та якщо тяжкий вітер упаде з навальним подувом, зламає він високі щогли вкоріненою міццю дерева, так що ніщо не зможе вгамувати дикі бурі, хіба що Вівтар почне відганяти темну хмару з боку Аквілона і розвіювати її раптовими подихами.

Кентавр (Centaurus). А якщо Кентавр матиме плечі посеред неба, а сам несений буде, вкритий темно-блакитною хмарою, і зодягне Вівтар, затьмарений, тонким тінем, тоді при заході знаків страшитися треба сили Фавонія. А той Кентавр, вміщений на високому сідалі, там, де Скорпіон вносить себе, жаріючи і ясний, під ним, несучи наперед свою мужню частину, поступається, поспішаючи підсунути кінську частину під Клішні. Тут, простягаючи праву руку, де величезний чвероногий тримається, що йому ніхто з греків не дав певного імені, сягає, і, дикий, посувається до ясного Вівтаря.

Гідра (Hydra). Тут Гідра здіймає себе з нижніх частин, стрімким ковзанням, змій із вигнутим тілом. Скручуючи голову й очі до хребта Скорпіона, і, опуклим кільцем, проходячи під нижніми частинами Лева, торкається Кентавра, слизька, своїм гладким хвостом: а посеред її кільця сяє осяйна Чаша: на її кінці Крук, мерехтячи пернатим тілом, дзьобає дзьобом. І тут, під самими Близнятами, перед Псом, є той, кого несе грецьке ім’я Проціон. Ось знаки, що їх, чатуючи в нічну пору, і прагнучи пізнати вічний рух світу, побачиш, як вони проходять небо законним бігом. Бо ті п’ять зір, що звикли линути крізь коло дванадцяти Знаків, не можна означити подібним розважанням; бо сліди, що їх вони чинять у бігу, не завжди несені, витерті, по тому самому просторі. Так воліють вони блукати, мандруючи крізь хмари неба, і міряти свої кола мінливим рухом. Вони чинять великі літа довгого часу, коли вертаються до того самого знаку під покривом неба: чиїх повних бігів я тепер не можу розгорнути. Та ті, що завжди котяться по сталому колу, нерухомі, разом із великими колами викладу народам.

Небесні Кола. Чотири кола, проходячи небосхил вічним світлом, несені, зореносні, несучи свої знаки, обіймаючи землю, сперті під покривом неба: з них пізнаєш перебіжні світила літ, що їх можна буде доглянути, означені густими знаками. Потім великі кола, широкі великим світлом, пов’язані взаємно і скріплені небесними вузлами, два побачиш поставлені на рівній відстані від двох. Бо якщо, пізнаючи небо в нічну пору, коли жодна затьмарлива мла не стерла зір, ані Місяць не подолав зорі повним світлом, побачив ти великий, білий Круг, що повзе ясно: цей позначений, Молочний, сяючи надмірною білизною. Цей не снує суцільного кола. Чотири інші несені, сяючи подібною масою: але кажуть, що перевищує він горішні два значно в розмаху, і широко проходить печери неба. Із них один, торкаючись подихів Аквілона, обертається, прямуючи до ясного обличчя Близнят; потім, тримаючи в собі палаюче коліно, несе обидва плечі Візничого. Цього Персей торкається лівою литкою і лівим плечем. Та тримається він з правого боку Андромеди; її рука дивиться до Борея, лікоть до Австра. Кінь ставить на нього дві стопи; а водночас Птах кладе голову, і, тіло зігнувши, хребет. Змієносець налягає на нього плечима. Вона, відступаючи, прямує за Австром, Діва, уникаючи його тілом. Та всю просторінь зодягне великий Лев, і Рак, що сяє ясним світлом, у якому, зупиняючись, літнє Сонце завертає свій біг, означуючи свої путі тілом посередині. Тут увесь він розділений посередині: той другий, під угнутими покровами черепашок, має світло всередині й ззовні: та страшна міць дикого Лева посідає коло своїми міцними грудьми й черевом. Якщо зможеш пізнати це коло, розділене на вісім частин, знайдеш, що в горішньому колі п’ять обертаються на рівній відстані, а три частини лишаються, що їх підземна міць навідує в нічну пору. Один сполучається з Раком від подихів Борея; другий налягає, навпроти, від підземних Австрів. Розділяючи середину, цей кроїть нижче Козерога, і стопи Водолія, що виливає свій холодний потік, і темно-блакитний хвіст дикої Потвори, і того сяйливого Зайця; потім стопи Пса, і водночас тримає широкий аргівський Корабель із його ясним світлом; і хребет Кентавра, і несе вістря Скорпіона; потім посідає вкорінений Лук Стрільця. Це коло, поступаючись від яснозвучних подихів Аквілона до Австра, палаюче колесо Сонця торкає останнім; звідти, зігнуте в зимову пору, віднаходить свої оселі вгорі. Цьому колу п’ять частин приписано нічних, три мають належати горішньому світлу. Між цими двома, здається, тримає воно середню частину, таку велику, як великий буде сяйливий Молочний круг: у якому, восени, і знову весняним світлом, сонце рівняє проміжок дня з часом ночі. Тримаючи його, Овен увесь світить кволо всім тілом, а величезний Бик налягає зігнутим коліном. Оріон несений, торкаючись його ясними грудьми. Гідра тримає його своїм кільцем; Чаша і Крук чіпляються за нього, і кілька зір Клішнів: водночас коліна Змієносця, і Птах, крилатий вісник найвищого Юпітера, налягає; при ньому Кінь торкається його головою і світлом шиї. Ці вісь підтримує, розділені на рівній відстані, проходячи через їхню середину від найвищого тім’я неба. Та той четвертий Круг, зі своїм ясним світлом, тримає найдальші кола при своїх найдальших частинах, і водночас перетинається від середини, у своїй середній частині, а косий, несений серед них, ясніючи світлом: так що ніхто, кому найученіша Паллада своєю святою рукою сама дала вправне мистецтво в засадах ремесла, не зміг би так дотепно виточити скручені Кола, як вони зігнуті на небі божественною могутністю, оперізуючи землю, оздоблюючи небосхил світлом, тримаючи зорі, сперті поперечним вершком. Ці чотири всі котяться тим самим рухом. Та лише один, вплетений косо серед трьох кіл, тримає свій біг так високо над землями, як Козеріг розділений просторінню від Рака; а під землями просторінь мусить бути рівна. А як великі промені кидаємо ми зі свого світла, що ними торкаємось цього склепінчастого кола неба, шість таких частин зможуть зайти під нього, тримаючи, на рівній відстані, по два небесні знаки. Це греки звуть Зодіаком; а наші латиняни назвуть його, правдивим іменем, кругом, знаменосним: бо, котячись, несе він дванадцять палаючих знаків. Жарородний є Рак, що розгортає свої жагучі зорі. Під ним поступається, сяючи, люта міць Лева, що за нею йде, жаріючи червонястим тілом, Діва, далі Клішні, кинуті наперед ясним світлом; а сама йде слідом сяйлива велика міць Скорпіона. Потім Стрілець тримає в правій руці зігнутий лук. За ним Козеріг посувається наперед своїм писком. Потім вологий Водолій сяє для кола на своєму місці. Далі лускаті Риби, звиваючись, бавляться; що їм товаришем є Овен, що сунеться тьмяним світлом, і Бик, коліно зігнувши, тіло кинувши наперед, і Близнята, що кидають ясний вогонь своїми світилами. Ці Сонце котить довкола, проходячи вічним світлом, звершуючи річні пори у своєму обертовому бігу. Скільки з кола, звершене, зганяється під землю, стільки ж його, відкрите, стоїть угорі для смертних. Шість знаків завжди поступаються, линучи щоночі, і стільки ж сяйливих знаків небо знову оглядає. Цей простір, проходячи, ніч звершує сліпими тінями, простір, що, лишений над землями на початку ночі, спертий на крузі, знаменосному, і на порядку знаків.

Сходи і Заходи Знаків. А якщо прагнеш пізнати певні біги Сонця, пильнуватимеш сходи Знаків у нічну пору; бо Титан, сходячи, завжди тягне один знак. Та якщо висока гора, заслоняючи знаки, перешкодить, або хмари сліпою млою віднімуть світло, беручи сам певні прикмети з покрову неба, зможеш пізнати всі сходи і заходи. Котрі разом постають, побачиш; котрі в той самий час стрімголов спадають до заходу в нічну пору, пізнаєш. Бо щойно Рак здійняв усього себе в горішньому світлі, негайно Вінець поступається, зсуваючись униз; і навідує обшири нижні, аж до хвоста Риби. Вінець, означений зорями, тримає одну половину вже вгорі, а з другої частини відіпхнутий: що за ним проте Риба йде слідом, не вся втягнена в тіні, але, вкрита горішнім тілом, поступається: а Змієносець ховає, від колін аж до плечей, великого, вигнутого Змія, від своєї міцної шиї. Тепер же Сторож Ведмедиці на нерівну частину перетинається: бо коротший він видніється з ясної частини неба; більший, зіпхнутий, посідає нижні тіні. Чотири знаки звик він, заходячи, тягти з собою донизу з круга, знаменосного; потім пізніше він поступається, коли наситився горішнім світлом, западаючи ясним тілом після середини ночі. Ці тьмяні знаки земля, обертаючись, ховає. Та з другого боку, з ясними світлами, блукає Оріон, що ясніє плечима й широкими грудьми, і тримаючи в правій руці Меч, не позбавлений світла. Та коли міць Лева відкрита від земель, усе, що Рак виніс на своєму ясному сході, поступається, затьмарене; водночас велика міць Орла відігнана, а Колінкланий, осідаючи зігнутим тілом, уже майже зіпхнутий із горішнього світла, поступається: та ліве коліно і ясну підошву лишає вгорі. Тоді навпроти нього сходить ясна голова Гідри, і Заєць, і Проціон, що, палаючи, несе себе перед Псом; потім видно перші сліди Пса. Зганяючи чимало знаків із неба, раптом сходить Діва, жаріючи ясним світлом. Поступається ясна Кілленійська Ліра, занурюється під хвилю Дельфін, водночас Стріла, відіпхнута, вкривається, а Птах відступає до кінця хвоста і передніх пер, і велика Ріка водночас зсувається вниз. Тут Кінь блякне від голови і довгої шиї. Далі вже сходить Змій із ясним тілом; а Гідра світить смертним аж до Чаші. Потім Пес являє свої задні стопи, а потім сам тягне корму з ясним світлом. Корабель іде слідом, линучи крізь світила неба; являє свою середню щоглу з промінним держаком; а ось уже вся Діва вийшла всім тілом. Та коли Клішні висуваються тьмяним тілом, Боот сходить водночас із рясним світлом, на чиєму оберненому тілі вкорінений Арктур; а ось уже вся Арго, сяючи вгорі, прослизає наперед, а Гідра, оскільки тримається простертою широко по небу, ще не вся явна; бо тінь укриває її хвіст. Та Змієносець знову сяє оновленим світлом. Тепер праве коліно, і литку, оздоблену світлом, здіймає той, хто, без знаного імені, Колінкланий, що завжди торкається меж аркадської Ліри; що його ми бачили дуже часто в одну ніч згаслим і зійшлим, так що, проходячи, він подвоїв своє мале коло. Здіймає коліно й литку вгору разом із Клішнями: та сам, стрімголов, тримається в темній ночі, доки Скорпіон і Лучник навідують світила неба. Бо Скорпіон розгорне з собою середину; та Лук, сходячи, спробує здійняти всього себе в небо. Він, здійнятий із трьома знаками, світить усім тілом: та Вінець сходить зі своєї середньої частини, а хвіст Кентавра ясніє найдальшим блиском. Тут уже весь Кінь ховає себе в сліпих тінях, повз якого, сяючи червонястим пером, пролітає Птах. Заходить ясна голова Андромеди, а дика Потвора зсувається вниз, шукаючи своїх страхітливих учт, згубна. Навпроти неї Цефей не перестає простягати долоні: вона аж до хребта, занурюючись, ховається в блакиті. А Цефей відгинає назад голову і плечі, і долоні. Та коли навальна міць Скорпіона зійшла, простерта широко і летячи, вона зсувається в землю; а Оріон, уражений страхом, ховається разом із нею. З твого дозволу, Діво, нехай я виясню причину цього страху: прийди до мене, благаю, ублагана, Діано. Така є оповідь людей, ця чутка блукає по землях; що колись Оріон, кажуть, учинив насильство над Діаною, блукаючи, збожеволілий, по високих пагорбах, що їх тримає Хіос, укорінений в егейській пучині, Хіос, чиї рамена зелена виноградна лоза зодягає своїм покровом. Він, шалений, божевільним серцем убивав диких звірів, прагнучи оздобити сяйливі учти Ойнопіона. Та раптом острів, уражений стопами Діани, розпався, і, виривaючи розкидані скелі, струснув ними, і сліпі провалля освітив світлом: з яких постав, із величезним тілом, перед ним, ворожий Скорпіон, несучи наперед жалісне вістря. Цей уразив мисливця, жадібного в ловах, могутнім ударом, вбиваючи смертоносну отруту крізь рани у жили: він, умираючи, застелив землю важким тілом. Тому, коли Скорпіон здіймає себе великими світлами, Оріон, тікаючи, ввіряє своє тіло землям. Тоді ж бо тікає Андромеда, а Нептунова Потвора вся ховається; поступається, обернений тілом, Цефей, торкаючись найдальших земель серединою тіла. Він може занурити голову і горішні частини; але нижня тінь ніколи не зодягне його стегон: бо Ведмедиці, проходячи своїм світлом, затримують його литки. І вона водночас линe, слізна, шукаючи дочки, Кассіопея; ані не зганяється вона з неба з гідністю, але несена, торкаючись, із тім’ям, оберненим донизу, спершу земель, потім плечима, із сідалом перевернутим, несена. Цю кару накладають на неї ласкаві Нереїди, з якими, кажуть, зважилась вона змагатися красою. Заходить вона, схилена: та друга частина Вінця зійшла, а тепер уся Гідра простерта з хвостом. А голову, і всього себе, Кентавр із темних тіней вириває, лишаючи малі сліди передніх стіп укриті: щойно являє він свої світила: сам тримає дикого звіра в правій руці. Та решта очікує сходу великого Лука. Тоді наперед прослизає Змієносець, головою і руками: водночас Змій здіймає голову, і найвище світло свого зігнутого тіла. Тут той Колінкланий сходить, обернений тілом, проходячи черево, гомілки, плечі, і водночас груди, і кидаючи свої промені правою рукою у веселому світлі. Потім, коли Лучник почав навідувати горішні світила, виходить голова Колінкланого, і водночас здіймає себе ясна Ліра, а Цефей виходить тілом. Той палаючий Пес поступається всім тілом. Ховається Оріон, заходить і Заєць, схований у тіні; нижні світила Візничого спадають у своєму ковзанні. Потім Козеріг, заходячи, зганяє з високого вершка Візничого, і напираючу Козу, і малих Козенят водночас, і зганяє донизу великий Корабель давнього імені. Поглинутий Проціон. Крилатим ковзанням виходять із земель летючі птахи. Постає ясна Стріла. Лишаючи праву гомілку і стопу, Персей заходить у нижні місця; потім, поступаючись, Арго лишається від корми. Та після того, як Водолій навідав горішній круг, і найсвятіше сідало Південного Вівтаря сходить; і Кінь здіймає себе високо плечем і передніми стопами. Ніч не може затьмарити протилежний хвіст Кентавра, скотивши його до нижніх частин, ані його голову, і широкі плечі, і великі груди; а Гідрі, що найближча до його шиї, стягує донизу кільце, і ховає її червоніючий писок. Та решта стоїть довго з промінним світлом, ані не поступається з горішніх, разом із напівзвіром, лицями, доки Риби не зійдуть своїм подвоєним тілом. А Риба сходить близько Козерога з моря, у другій частині очікуючи сходу напираючого світила: так плечі Андромеди, і її славні гомілки зі змореними долонями, сходять у розділену пору знаків. Коли вперше Риби зійдуть із рівних хвиль, дано тобі буде узріти праві частини Андромеди. А Овен, покидаючи нижні місця, являє її ліві землям. У цей приблизно час побачиш Вівтар, що пильнує західні межі моря, а Персея аж до плечей у східній частині. Сумнівно, чи Овен, гаючись, підтягує груди Персея, чи Бик: із Биком проходить він ефір. Та не гадав би я, що ці перестають, коли Бик сходить: бо поблизу них сяють зорі Візничого, що його проте Бик не цілком жене в ясні подихи світла, але звершується він серед самих Близнят, але подвійні Козенята, і Коза з лівою стопою, здіймаються з Волом: тоді Потвора здіймає свій потворний хребет, і сяйливий хвіст у склепінні неба. Заходить і сам, уже у своїй першій частині, Боот: чотири знаки заледве ховають його в широкій пучині, а сталий, у лівій частині західної Ведмедиці, викочується вгору. Обидві стопи, аж до подвійного коліна Змієносця, поступаючись небу, і зсунувшись під безмірні води, сходячи деінде, зможуть явити Близнят. Тепер до жодного боку Потвора не здається близькою, проте незабаром треба буде її виглядати, коли вже перші лави Ріки вийдуть на середину, щоб мореплавці доглянули їх у глибині, які, виглядаючи її, вичікують великого знаку Оріона: а саме, щоб путь корабля і міра ночі відкрились, такі знаки, яких Боги дали багато родові людському.

Прогностики (Знаки Погоди). 1. Сторож козородої отари, з безмірної пучини. (Прісціан, 6) 2. Взявши кораблі на борт, шукати плавучі кормові оздоби. (Прісціан, 7) 3. Якого ані буря не знищить, ані довга старість не зітре, гасячи ясні клейноди неба. (Прісціан, 10) 4. Як коли Місяць, проходячи, заслоняє коло Гіперіона, промені гаснуть, укриті сліпою темрявою. (Прісціан, 10) 5. А також Ясла, що жевріють кволим світлом. (Прісціан, 16) 6. А ще нерідко провіщає вітри, що настануть, море набрякле, коли раптом і з глибини здіймається, і сиві скелі солі, пінячись сніжною піною, змагаються віддати Нептунові свої скорботні голоси; або коли густий скрегіт, повсталий з високого вершка гори, наростає голосніше, нерідко через відбиття від бескидів. Так само сива лиска, тікаючи з пучини моря, звіщає своїм криком, що страхітливі бурі близькі, виливаючи немалі співи з тремтливого горла. (Цицерон, Про віщування, I, 8) 7. І ви бачите знаки, вихованки солодкої води, коли, з галасом, готуєтеся виливати свої порожні голоси, і безглуздим звуком зрушуєте джерела й ставки. Нерідко й зелена жаба співає з грудей пресумну пісню, а на світанку сова напирає своїми голосами, голосами напирає, і кидає з писка невпинні нарікання, коли Аврора вперше відсилає холодні роси. А часом темнава ворона, бігаючи по берегах, занурила голову й прийняла хвилю на карк. (Цицерон, Про віщування, I, 8, 9) 8. І м’яконогі воли, дивлячись на світила неба, втягнули ніздрями з повітря вологоносний сік. (Цицерон, Про віщування, I, 9) 9. А вже завжди зелена і завжди обтяжена фісташка, що звикла набухати потрійним плодом, тричі даючи плід, показує три пори орання. (Цицерон, Про віщування, I, 9)